Марко Кропивницький. Навчався у життя, грав життя
8 квітня виповнилась 110-та річниця з дня смерті геніального українського письменника, драматурга, театрального режисера і актора, творця оригінального вітчизняного репертуару Марка Кропивницького, з ім’ям якого тісно пов’язане створення українського професійного театру. Народився Марко Лукич Кропивницький 10 (22) травня 1840 року у селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків.
Його літературні здібності проявилися дуже рано: ще в дитячі роки він писав вірші, складав пісні, знав кілька мов (польську, французьку, німецьку, російську).
1856 року закінчив Бобринське повітове училище з похвальним листом. Служив там же у повітовому суді, став вільним слухачем юридичного факультету Київського університету, пізніше працював секретарем поліційного управління, секретарем Бобринецької міської думи. Так і не завершивши з різних причин освіти, Марко Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграду, куди у 1865 році було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич знайомились з працями видатних філософів, читали Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма.
На казенній службі майбутній засновник театру корифеїв не просувався, а нерідко й зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
Лише у 1871 році, вийшовши у відставку й перебравшись до Одеси, того ж року дебютував як актор-професіонал у складі трупи народного російського театру графів Маркових і Чернишова. На літній театральний сезон 1874 року Кропивницький отримує запрошення до Петербургу, де виступає з великим успіхом. У лютому 1875 року вирушає на гастролі в Галичину, де стає наставником і режисером галицького театру «Руська бесіда», привносить ряд новацій у його діяльність.
Якісно новий етап у розвитку вітчизняного театрального мистецтва розпочинається з кінця жовтня 1882-го. Саме тоді Кропивницькому пощастило створити трупу, якій судилося стати славою і гордістю України упродовж багатьох десятиліть. Сталося це у Єлисаветграді (тепер — Кропивницький). Трупа мала назву «Товариство акторів», проте більш вона відома як «Театр корифеїв». До складу Товариства акторів увійшли такі згодом відомі майстри сцени, тоді ще учні Кропивницького, як Микола Садовський, Марія Заньковецька, пізніше приєдналися Панас Саксаганський, Ганна Затиркевич-Карпинська, Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська-Барілотті та багато інших.
Назавжди ввійшли в історію театру неперевершені в виконанні Марка Кропивницького образи Бичка («Глитай, або ж Павук»), Виборного («Наталка Полтавка» Котляревського), Тараса Бульби («Тарас Бульба» за однойменним твором Гоголя) та багато інших.
З 1885 року Марко Кропивницький очолював різні українські театральні трупи, які гастролювали по більшості губерній Російської імперії. У виставі аматорського гуртка влітку 1888 року юну Єфросинію Азгуріді і побачив Марко Лукич, який шукав талановиту молодь для своєї нової трупи. Прославленого актора і режисера 20-річна дівчина вразила відчуттям сцени, соковитим голосом, акторською майстерністю. Тож Марко Кропивницький запропонував Єфросинії Азгуріді місце у своїй головній трупі, пророкуючи, що в найближчому майбутньому стане вона справжньою зіркою української сцени. Від подібних пропозицій не відмовляються, і молода аматорка залишила роботу домашньої вчительки і виїхала до Катеринослава, де під сценічним псевдонімом Зарницька 26 січня 1889-го розпочала професійний шлях театральної актриси. Не минуло й року, як Марко Лукич назвав вихованицю не просто артисткою, а «митцем».
Так стали зорі, що 23-річна Єфросинія Зарницька грала у виставах разом із Марком Кропивницьким та іншими великими акторами – патріархами українського національного театру. Марко Кропивницький був не стільки новатором національного театру, скільки культовою фігурою у середовищі українства, яке дбало про національне відродження. У творчій спадщині Кропивницького-драматурга було 45 п'єс (серед них широко відомі: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», «Зерно і полова», «Страчена сила»). Окрім двох, всі вони написані українською мовою. Відтак Кропивницький вперше констатував перед світом, що українці — не просто народність, а нація, зі своїми культурою та звичаями. Він також автор кількох перекладів творів зарубіжної драматургії.
Марко Лукич відкрив у себе на хуторі початкову школу з українською мовою навчання. Однією з маловідомих сторінок діяльності Кропивницького в останні роки життя є організація ним першого на теренах Російської імперії дитячого театру, акторами в якому були самі діти.
Останніми місцями виступів Кропивницького у театральний сезон 1910 року стали міста Акерман і Одеса. В Одесі замість батька вийшов син Кость, наступного дня Марко Лукич був вимушений вибачитись перед глядачами за погане самопочуття і незмогу грати.
8 квітня 1910 року (21 квітня за новим стилем) Кропивницький виїхав додому на хутір «Затишок» і у дорозі помер у вагоні від крововиливу у мозок, йому було майже 70 років. Це сталося між станціями Голта та Підгородною Херсонської губернії. У Підгородній встановлено гранітну плиту з пам’ятною дошкою з таким написом: «На станції Підгородна Харківсько-Миколаївської залізниці 8-9 (21-22) квітня 1910 року перебувало тіло видатного діяча українського театру Марка Кропивницького (1840-1910)».
У книзі Григорія Гусейнова «Незаймані сніги» (книга друга) розповідається, що тоді репортери «Одеського листка» відшукали сусіда по купе, військового полковника, з яким актор їхав до Харкова. Чоловік розповів, що Марку Лукичу вночі не спалося, він довго і важко ходив завмерлим вагоном, а вранці задрімав, схилившись на подушку. Одначе, коли між Голтою та Підгородною вагони обходив контроль, то кондуктор, підійшовши до Марка Лукича за квитком, побачив, що пасажир мертвий.
У цій же книзі є спогади родички Марка Кропивницького про те, що залізничний сарайчик Підгородної, де лежав Марко Лукич, «вражав чистотою, був заквітчаний зеленими вітами і посипаний жовтим піском». Мешканці Підгородної приходили попрощатися, приносили квіти.
Сумна звістка миттю облетіла українські землі. Спочатку рідні міркували поховати Марка Лукича в «Затишку», але потім отримали телеграму від родички: «Українці наполягають на похованні у Харкові». Це і стало остаточним рішенням.
Звістка про смерть Марка Кропивницького швидко стала відомою у Харкові. Потяг із тілом Марка Кропивницького зустрічала велика кількість людей. Траурна процесія йшла від вокзалу по Катеринославській вулиці до Університетської церкви. Народу було дуже багато і процесію супроводжувала кінна поліція. Наступного ранку процесія вирушила з Антонівської церкви до міського цвинтаря, де і похований геніальний драматург, режисер, актор.
Дочка Кропивницька Олександра Марківна пішла батьківським шляхом — була співачкою опери.
На знак пошани до творця українського театру Марка Лукича Кропивницького, Верховна Рада України перейменувала місто Кіровоград на місто Кропивницький. Його іменем названо український музично-драматичний театр, вулиці міст. Меморіальний музей, присвячений життю і творчості видатного діяча українського театру, розташований у місті Кропивницькому. Йому встановлено десятки пам’ятників та меморіальних дошок по всій Україні.

При підготовці статті використано матеріали з видання «Крапка», стаття «“Український Щепкін” та “божевільна Євлалія”: невідомі факти про театралів у Харкові»; Вікіпедії; «Укрінформ», стаття «Єфросинія Зарницька. Антігона із ліричним амплуа»; видання «Рубаненко і партнери» — «Харків — Київ — Кропивницький», архівів Григорія Гусейнова.

Источник: http://thegard.city
Категория: Видатні постатті Кіровоградщини | Добавил: Samosval (05.05.2020) | Автор: Краєзнавць Тетяна Хмара
Просмотров: 109 | Теги: марко кропивницький, Земляк, кропивницьке, новоукраїнський район, драматург | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar