Історія створення міста Новоукраїнка
Новоукраї́нка — місто в Україні, центр Новоукраїнської міської територіальної громади і Новоукраїнського району Кіровоградської області. Засноване в 1770 році, статус міста з 1938 року.
Місто Новоукраїнка розташоване на берегах річки Чорного Ташлику та її приток Грузької й Помічної. Населення міста становить 16749 осіб.
Земельні ресурси міста становлять 2060 га, з них 319 га — землі, зайняті промисловими підприємствами, 837 га — під забудовами. Місто Новоукраїнка має статус міста з 1832 року і згідно з адміністративно-територіальним устроєм України входить до складу Новоукраїнського району Кіровоградської області.
Відстань до обласного центру (м. Кропивницький) становить близько 70 км і проходить автошляхом E584. Загальна протяжність міських доріг — 155 км. Територію міста перетинає залізнична магістраль з однойменною станцією.
Період заселення Новоукраїнщини нараховує багато тисячоліть. Починаючи від доби палеоліту кожна з епох залишала на теренах краю свої відмітки: сліди ямної, катакомбної, ранньослов'янської культур знайдені на території району та безпосередньо на території міста.
З розкопок у 1994 році кургану на території селища цукрового заводу Новоукраїнки Кіровоградською обласною археологічною експедицією стала відомою сторінка ямною і катакомбної культури на території міста1. Землі нинішньої Новоукраїнщини входили до західної окраїни Вольностей війська Запорозького, зокрема до Буго-Гардської паланки Нової Січі. Власне, багато століть це була частина Дикого Поля, у пізньому Середньовіччі і на початку Нових часів своєрідна нейтральна зона між Річчю Посполитою, Османською імперією, та Московською (Російською) державою.
З початком Російсько—турецької війни 1768–1774 років, «прожектом» командуючого другою Російською армією графа Петра Івановича Паніна був заснований Павловський редут з розміщенням у ньому першої роти і штабу Молдавського гусарського поселенського полку, сформованого капітаном Звєрєвим із вихідців з Молдавії3. Місце вибране при впадінні річок Помічної і Грузької у Чорний Ташлик. На правому березі Чорного Ташлика було збудоване таке ж укріплення Чорноташлицьке. Практично обидва укріплення з десятьма гарматами на валах кожного становили серйозний вузол оборони. Навколо них виникли однойменні поселення, які і стали ядром формування сучасного міста Новоукраїнка.
У червні 1774 року академік Йоган — Антон Гільденштедт подорожуючи Єлисаветградською провінцією зазначив: «До 1769 г. местность эта была необитаема, в этом же году основано поселение, которое тепер служит административным центром Молдавскому полку.»
З приєднанням у 1775 році Криму до Росії та ліквідацією Запорізької Січі оборонне значення Павлівськ втратив та перейменовується у торговий посад Новопавлівськ.
Етнічні групи, які сформували населення міста молдовани, українці, євреї, росіяни тощо. В результаті взаємопроникнення і взаємозбагачення різних культур асиміляції в український етнос, сформувалось сучасне населення Новоукраїнки.
З початком бурхливої землеробської колонізації краю Новопавлівськ стає торгово-адміністративним центром та перехрестям сухопутних шляхів, які ведуть з Поділля, Київщини, Черкащини до Причорномор'я та Молдавії.
Після створення військових поселень на Півдні України Новопавлівськ 1821 року передано у відомство ІІІ Української уланської дивізії і тут розміщують штаб І-го українського уланського полку. У зв'язку з чим 1832 року посад перейменовано в Новоукраїнку.
У 1857 році в посаді проживало 6346 чоловік. 1869 року закінчено прокладання залізниці Одеса -Кременчук, та збудовано залізничну станцію Новоукраїнка, що послужило поштовхом для прискореного розвитку різноманітних виробництв — переважно з ремонту сільськогосподарських знарядь та переробки сільськогосподарської сировини. Щорічно відбувалося три ярмарки.
У 1877–1878 році під час Російсько—турецької війни в Новоукраїнці успішно працював лазарет Пермського санітарного загону, який відвідав з інспекцією М. Пирогова.
На початку XX століття зросли соціальні протиріччя, що спричинило успіх роботи серед населення різних революційних груп.
У 1905—1907 рр. революційні виступи охопили робітників і селян Новоукраїнщини. Перша Світова війна призвела до реального зубожіння основної маси населення і загострення класових протиріч.
У 1921 році Новоукраїнка вперше стає адміністративним центром Новоукраїнського району і після короткої перерви зв'язаної із тимчасовим скасуванням районної ланки в адміністративному поділі, у 1923 році і до нинішнього часу Новоукраїнка — адміністративний центр району10.У другій половині 20-х років, посилюється кооперативний рух, а в 1928 році почалося масовий вступ селян до колгоспів. Лише протягом першого півріччя понад 50 % селянських господарств Новоукраїнки об'єдналися в чотири колгоспи.
У 1932—1933 у Новоукраїнці побували голова ВУЦВК Григорій Петровський та перший секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор.
У 1937 році в господарствах району нараховувалося 174 трактори,56 комбайнів. За роки довоєнних п'ятирічок у Новоукраїнці було збудовано ТЕС, елеватор, цегельний завод, інкубаторну станцію. Відкрилась райлікарня.
З 1938 року Новоукраїнка одержує статус міста районного підпорядкування.
Уже в перші дні війни на підприємствах, у колгоспах, установах проходили мітинги, на яких радянські люди клялися захищати Батьківщину, а ті, що залишаться в тилу — невтомно працювати, щоб безперебійно забезпечувати фронт усім необхідним. Створювалися загони народного ополчення, винищувальні батальйони, навколо міста будувалися оборонні укріплення.
2 серпня 1941 року нацисти увірвалися в Новоукраїнку. Майже три роки вони грабували й руйнували промислові підприємства і колгоспні господарства, вивозили хліб, худобу, цінне устаткування, машини тощо. Окупанти стратили в районі 9920 чоловік, 610 відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці закатували секретаря Новоукраїнського райкому ЛКСМУ С. Л. Стратонова, учасника громадянської війни П. М. Маркідова, слідчого прокуратури X. М. Алексюка та багатьох інших. В Гусарському лісі було розстріляно понад 150 місцевих жителів. Близько 20 тис. знищено в концтаборі на околиці міста, на станції Адабаш.
Радянські люди саботували заходи окупаційних властей, допомагали військовополоненим, викривали зрадників. Родина Бурагів — Яків, Меланія і Борис — тримала зв'язок з партизанами, за що була страчена фашистами. Працівники лікарні Б. І. Винарова, Л. Г. Іщенко, К. Я. Рибак лікували поранених радянських військовополонених і організовували їх втечі до партизанів. Вони переправляли народним месникам також різні медикаменти і медичний інструмент. Родина Є. М. Петренка в період окупації переховувала радянську розвідницю- радистку К. І. Троїцьку, яка за завданням розвідділу 3-го Українського фронту була висаджена в цій місцевості для збирання і передачі розвідувальних даних штабу фронту. 17 березня частини 2-го Українського фронту (13-а, 97-а та 50-а гвардійські стрілецькі дивізії у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою) штурмом оволоділи містом і залізничною станцією Новоукраїнка. Вже наступного дня Москва салютувала доблесним військам-визволителям Новоукраїнки і залізничного вузла Помічна. Семи частинам і з'єднанням, які особливо відзначилися в цій операції, було присвоєно найменування «Новоукраїнських». У боях за місто загинуло 3655 воїнів Червоної Армії, серед них росіяни, українці, вірмени, узбеки, чуваші, а також представники інших народів нашої багатонаціональної Вітчизни. їм споруджено пам'ятник. Понад 600 новоукраїнців полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. їх імена викарбувані на мармурових плитах двох обелісків Слави, встановлених до 25-річчя визволення Новоукраїнки від німецько-фашистських окупантів. Уже в перші дні війни на підприємствах, у колгоспах, установах проходили мітинги, на яких радянські люди клялися захищати Батьківщину, а ті, що залишаться в тилу — невтомно працювати, щоб безперебійно забезпечувати фронт усім необхідним. Створювалися загони народного ополчення, винищувальні батальйони, навколо міста будувалися оборонні укріплення.
На заклик Уряду і райвиконкому хлібороби району зібрали із своїх запасів для засіву громадських ланів 13 тис. цнт зерна. Польові роботи в 1944—1945 рр. довелося виконувати вручну і коровами. Низький рівень агротехніки і механізації робіт не міг забезпечити високого врожаю.
Пересічно на кожному гектарі було вирощено по 10 цнт зерна, у тому числі по 14 цнт озимої пшениці, по 93 цнт цукрових буряків. Велику допомогу машинами подала держава. Якщо в квітні 1944 року Новоукраїнська МТС мала 21 трактор і 7 молотарок, то вже в 1947 році — 47 тракторів, 13 комбайнів, 17 молотарок. Значну допомогу в організації колгоспних тваринницьких ферм подали трудящі братніх республік Закавказзя та Середньої Азії, які вже 1944 року надіслали 200 голів великої рогатої худоби, 705 овець, 500 коней. На придбання робочої худоби у 1946 році держава виділила артілям кредит у сумі 924 тис. карбованців.
На кінець четвертої п'ятирічки трудящі міста залікували рани, заподіяні війною. В колгоспах було повністю освоєно довоєнні посівні площі, збільшилося поголів'я худоби та її продуктивність. Колгоспи Новоукраїнки протягом 1950—1959 рр. об'єдналися у три великі: «Росія», ім. Леніна та «Дружба». Тепер це — високопродуктивні, багатогалузеві господарства з міцною матеріально-технічною базою. Тільки спецгосп «Дружба» мав у 1970 році 57 тракторів, 41 автомашину, 19 зернових, 18 бурякозбиральних комбайнів. Комсомольсько-молодіжна тракторна бригада № 3 цього господарства в 1969 році стала ініціатором змагання комсомольсько-молодіжних колективів області за високу культуру землеробства і, виборовши перше місце, була нагороджена перехідним призом ім. двічі Героя Соціалістичної Праці О. В. Гіталова та Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ. За перемогу в змаганні на честь ленінського ювілею бригаді вручено Почесний диплом ЦК ВЛКСМ, Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель. Ще в 50-х роках на всю республіку линула слава про звершення механізаторів комсомольсько-молодіжної бригади колгоспу «Росія», яку очолював послідовник О. В. Гіталова комуніст В. С. Андріяш. Високі врожаї при мінімальних затратах праці — ось трудовий почерк цього колективу. У 1958 році бригада першою в республіці удостоєна почесного звання колективу комуністичної праці. В. С. Андріяш нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора з присвоєнням почесного звання заслуженого працівника сільського господарства УРСР. Тракторист цього колгоспу В. Ф. Майданик на республіканських конкурсах-змаганнях орачів 1970 і 1971 років посів перше місце. Йому двічі вручено почесний приз абсолютного чемпіона України та мотоцикл. Завдяки поліпшенню сівозміни, широкій механізації робіт, внесенню добрив та впровадженню у виробництво високоврожайних сортів значно підвищилася врожайність зернових і технічних культур. Так, 1970 року зібрали зернових з гектара у спецгоспі «Дружба» — по 31,4 цнт, у колгоспах «Росія» — по 30,6 цнт, ім. Леніна — по 28,2 цнт. Відповідно на фуражну корову було надоєно по 3486 кг, 2960 кг, 2402 кг молока, а доярка К. П. Мірошниченко з спецгоспу «Дружба» одержала по 4063 кг. Протягом восьмої п'ятирічки в 1,5-2 рази збільшилися прибутки господарств. 1971 року у спецгоспі «Дружба» було вирощено на гектарі по 35,5 цнт зернових, у колгоспі «Росія» — 36,6 цнт, ім. Леніна — 31,9 цнт. Йдучи назустріч 50-річчю утворення СРСР, трудівники ланів зобов'язалися домогтися ще кращих показників і достроково виконати виробничі завдання 1972 року.
За успіхи у розвитку сільського господарства, виконання планів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в 1970 році Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив Новоукраїнський район дипломом першого ступеня, а колгосп «Росія» — дипломом другого ступеня. Голова колгоспу «Росія» В. В. Бабенко та головний агроном районного управління сільського господарства Д. Г. Башуров відзначені срібними медалями ВДНГ, 14 чоловік — бронзовими. Збудований у 1958—1962 рр. цукровий завод нині переробляє 25 тис. цнт буряків за добу і дає за рік більше 150 тис. цнт цукру. Його продукція експортується в Болгарію, Югославію, Ірак та інші зарубіжні країни. Розширено і реконструйовано цегельний завод, у 1970 році він випустив 17 млн штук цегли, а в найближчі роки буде виробляти 28 млн. Маслозавод дав у 1970 році 15 781 цнт вершкового масла, 4555 цнт сиру тощо. Працюють щебеневий завод, харчокомбінат, промисловий і побутовий комбінати, меблева фабрика «Зірка», автопідприємство, «Міжколгоспбуд», райоб'єднання «Сільгосптехніки», між- райбаза, лісорозсадницький радгосп, комбінат хлібопродуктів, гранітні кар'єри тощо. У 1969 році за виробничі успіхи колектив, комб інату хлібопродуктів нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради профспілок та першою грошовою премією. Високе звання ударника комуністичної праці вже здобули понад 700 робітників і колгоспників міста. Звання комуністичних присвоєно 39 колективам, цехам і бригадам. За високі досягнення у перед'ювілейному змаганні і на честь XXIV з'їзду КПРС Новоукраїнський район нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР та першою грошовою премією, а також перехідним Червоним прапором обкому КП України і облвиконкому. Партія і уряд високо оцінили доблесну працю трудящих Новоукраїнки. 80 чоловік удостоєні урядових нагород, зокрема ордена Леніна — бригадир спецгоспу «Дружба» Д. А. Іщенко, комбайнери цього ж господарства І. С. Ткаченко, М. А. Коляда, доярка колгоспу «Росія» М. П. Мудра. Орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора відзначені 55 чоловік, серед них кавалер орденів Леніна і Трудового Червоного Прапора перший секретар райкому партії М. Г. Чередник, двох орденів Леніна — колгоспниця Л. М. Жорнова, ордена Леніна- головний агроном колгоспу «Росія» А. П. Майданик і бригадир тракторної бригади М. М. Цертій. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені вчителі Т. Я. Пилипенко, Б. М. Кофман. До міської Ради 1971 року обрано 72 депутати, у тому числі 42 комуністи. Вона регулярно розглядає питання роботи промислових підприємств і колгоспів, якості продукції, розвитку торгівлі, побутового обслуговування населення тощо. При Раді працюють 5 комісій, навколо яких згуртувався великий актив. Так, у роботі комісії сільського господарства, крім восьми депутатів, безпосередню участь беруть ще 10 чоловік. У 1970 році комісія ретельно вивчила питання культури землеробства в рільничій бригаді спецгоспу «Дружба», виконання соціалістичних зобов'язань тваринниками колгоспу «Росія» тощо. У вирішенні соціально-культурних питань активну участь беруть також вчителі міста, старі більшовики, пенсіонери. Бюджет міської Ради в 1971 році становив 493 тис. крб., а на 1972 рік намічено використати понад 500 тис. крб. Це дасть можливість асигнувати значні кошти на благоустрій міста. Де колись звивалися брудні вулички, тепер на 25 км простяглися широкі асфальтовані й забруковані вулиці з електричним освітленням. Замість скособочених бідняцьких хат виросли добротні будинки. Поряд з цукровим заводом на околиці Новоукраїнки з'явилося ціле робітниче селище, де проживає 265 родин, є своя лікарня, магазини. За останні 10 років понад тисячу сімей трудящих справили новосілля. Тільки в 1969 році тут споруджено 170 будинків. Діє водопровід. Близько 3 тис. квартир мають газові плити. Зріс попит населення на культурно-побутові предмети: радіоприймачі, телевізори, холодильники, пральні і швейні машини, легкові автомашини, мотоцикли тощо, що свідчить про невпинне підвищення добробуту. В 1970 році ще здано в експлуатацію лікарню на 55 місць. При районній лікарні будується медичний комплекс на 240 ліжок. У 13 дитячих садках і яслах виховуються 1047 дітей.
Понад 4 тис. юнаків і дівчат навчаються у 4 середніх і 4 восьмирічних, вечірній і заочній середніх школах, школі-інтернаті, музичній, спортивній і школі кулінарів.
Наданням комунальних послуг по місту займаються два житлово-комунальні підприємства, які обслуговують 1843 квартиронаймачі міста та комунальне підприємство «Водокомунгосп». Підприємства надають послуги по вивозу сміття, забезпечують місто водою, обслуговують каналізаційні мережі, виконують роботи з благоустрою території.
Новоукраїнка є найбільшим транспортним вузлом району, до якої сходяться 7 доріг з твердим покриттям та залізниця Харків—Одеса.
Через район проходить бетонна автотраса Кишинів-Кіровоград. Майже всі населенні пункти району зв'язані з районним центром дорогами з твердим покриттям або покращеними дорогами. Працівники Новоукраїнського райавтодору здійснюють догляд за 1246 км доріг, з них 486 км — з твердим покриттям.
Всі населені пункти району охоплені поштовим зв'язком. Населенню, підприємствам і організаціям надається понад 60 видів послуг.
У районі працює традиційна телефонна мережа, планується встановлення цифрової АТС на 4.5 тис. номерів. Територія району покрита мобільним зв'язком більшості загальноукраїнських операторів стільникового зв'язку.
Доступ до швидкісного інтернету надають провайдери: «Укртелеком», «Інтертелеком».
У районі розташована станція Адабаш, через яку проходить залізниця Київ—Одеса. На межі Новоукраїнського та Добровеличківського районів розташована вузлова станція Помічна.
Основний перевізник у районі — ВАТ АТП-13546, яке займається перевезенням пасажирів у місті й на приміських маршрутах, охоплюючи 9-ма кільцевими маршрутами території всіх сільрад.
З 17 березня 2009 року в Новоукраїнці працює ФМ-радіо, на частоті 104,8 FM.
У Новоукраїнці функціонують 4 місцевих засобів масової інформації: районна газета «Новоукраїнські новини», інформаційне інтернет-видання «Інформаційна мережа — Новоукраїнське життя», та сайт Міської ради міста Новоукраїнка .

Источник: https://uk.wikipedia.org/wiki/Новоукраїнка
Категория: Місто та його герої | Добавил: Samosval (16.06.2019)
Просмотров: 227 | Теги: місто, історія, заснування, новоукраїнка | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar